Далі матеріал за публікацією щотижневика “Семь дней”.
В Чернігові пройшов п’ятий зимовий фольклорний фестиваль ” Коза”. 12 і 13 січня на Красній площі звучали народні пісні, проводилися старовинні обряди і танцювальні майстер-класи, було чутно гру старовинних музичних інструментів. І при цьому ” картинка” виглядала живо і сучасно, ніякого нафталіну і шароварщини. ” Козу” в Чернігові водять вже п’ять років підряд. Ніби і не великий відрізок часу, але для фольклорного фестивалю – солідний. Як говорять музиканти, що завітали до нас, подібних заходів в Україні не так вже багато.
П’ять років тому він був усього лише одноденним зимовим святом на малій міській сцені. Сьогодні – це два дні концертів на великій сцені на центральної площі містпа, майданчик з активностями для дітей та багатьма активностями. За весь час на ” Козі” виступило близько 40 фольклорних та етнічних колективів з різних регіонів України. Тут звучала музика їх найвіддаленіших сіл, а люди танцювали ті ж танці, що і наші предки 100 і більше років тому. Цього року 12 січня ” Козу” відкривали театр-студія “Біла валіза”, що проводила обряд водіння Кози, і колективи з Києва ” Стодивниця” і ” Буття”. Перший колектив наслідує автентичну манеру виконання, відтворює старовинні обрядові і ліричні пісні. На фестивалі вони виконали колядки зі Східного Поділля і показали дійство, що театралізувалося, за мотивами обряду ” меланкування”. “Буття” займається реконструкцією сільської музики, танців і обрядів. Музиканти познайомили чернігівську публіку з народною творчістю Закарпаття і Полтавщини.
Аутентика і новинки.
В другий фестивальний день, 13 січня, працював дитячий майданчик, проходив майстер-клас від коваля Дениса Сухорабского, а для гостей і жителів міста проводили безкоштовні оглядові екскурсії професійні гіди Володимир Пилипенко, Олег Герасименко і Юрій Король. Традиція проводити екскурсії до початку концертної програми перекочувала на ” Козу” з “Зеленої сцени”, це стало одним з нововведень фестивалю цього року. Крім того, тут з’явилася фотозона і удосконалився пункт обігріву. По-перше, він став більше, по-друге, розташувався ближче до сцени, так що грітися можна було, спостерігаючи за тим, що усім, що відбувається на ній. Ще одна новинка – етнографічна виставка, що демонструє, як раніше водили Козу в різних регіонах країни.
Відкривала концерт фольклорна група з села Золотинка Чернігівській області. Учасниці колективу прославилися на усю країну як “безвізові бабусі”, коли влітку полетіли виступати в Угорщину. Їх творчість – аутентика в чистому вигляді, адже групі вже 60 років, а деяким її учасницям – більше 80. Вони одні з рідкісних хранительок древньої культури і традицій нашого регіону. Також народну творчість Чернігівщини на сцені представив київський колектив “Михайлові диво”. Дівчата виконали пісні, зібрані за роки експедицій. В цілому, характерних для нашого регіону музики і пісень, цього року на ” Козі” було немало. Адже і третій колектив другого концертного дня – «Царина» з Києва – спеціалізується на виконанні пісень Чернігівської і Сумської області. Музиканти вже виступали на ” Козі” кілька років тому, і помітили, що відтоді фестиваль став ще затишніший. Закривали його знову таки кияни – група ” Надобридень”. У Чернігів вони привезли репертуар з Бойковщины, Західного Поділля і Центральної України.
Комментарии
Олег Бут, руководитель группы «Буття»:
– Ми займаємося реконструкцією давньої сільської музики, танців, обрядів. Їдем в село, запитуєм, хто тут грає, співає. Збираємо старих людей і записуємо їх. Розпитуємо, як проводилися різні обряди, як колядували, щедрували, як козу водили. Те, що записали, використовуємо потім у своєму репертуарі. Об’їхали не менше 300 сіл по всій Україні. В Східну, Центральну Україну ми їдемо за піснями, на Західну – за інструментальною музикою. Ми не обмежуємося одним регіоном. Зокрема сьогодні ми представляємо музику із Закарпаття, співаємо щедрівочку з Полтавщини. На Чернігівщині дуже гарно співають, особливо в Коропському, Сосницькому районі. Там взагалі унікальні села, в яких ми почерпнули велику кількість репертуару.
Ирина Барамба, руководитель группы «Стодивниця»
– Ми вперше в Чернігові на фестивалі «Коза». Мої очікування виправдалися, тому що були люди, було для кого все це показувати й робити. Гарно ми сьогодні замеланкували, защедрували. Ми ще й повіншували діточок, їм персональні колядки, щедрівки поспівали. Це завжди цікаво, коли є контакт з людьми, коли називають своє ім’я і ти на цю конкретну людину колядуєш. Цікаво що на репетиціях ми співали на Василя і Марію, і сьогодні нам так і випало. Співали колядки зі Східного Поділля, в основному Літинський район Вінницької області. Я в 2010 році їздила в ті краї, вдалося записати цікавий матеріал. Хотілося підняти його з якимось гуртом, молодим, незнаним, ініціативним. Щоб воно не лежало десь запилене в архівах, а жило своїм життям. І ось, підібралась така цікава команда, яка хоче і може втілювати це, нести в люди.
Группа «Царина»:
– Некоторые участники нашего коллектива уже были в Чернигове на «Козе». Они заметили, что фестиваль поменялся в лучшую сторону. Он и был душевным, но стал еще более уютным. Очень позитивные впечатления. Атмосфера замечательная. Наш ансамбль исполняет в основном песни, которые были записаны в фольклорных экспедициях или нами или нашими коллегами, друзьями в Сумской и Черниговской областях. Это регионы, которые имеет смысл записывать, потому что чувствуется, что традиция прерывается. На Западной Украине более позитивная ситуация. Там даже молодые ребята, подростки могут выдавать наизусть колядки на 20 куплетов, хотя их никто не заставляет. А в Центральной и Восточной Украине некий кризис. Старые люди, которые родились в 20-30 годах и выросли без телевизора и радио, они – носители устной традиции. От них имеет смысл все это записывать, потому что еще несколько лет, и это некому будет петь.
Ирина Данилейко, группа «Михайлове чудо»:
– Ми тут вперше. Дуже хвилювалися, насправді, й готувалися як ніколи, тому що ми в Чернігові ніколи не виступаємо. Оскільки ми виконуємо пісні з Чернігівської області, це було дуже важливо – максимально якісно представити традицію саме цього регіону. Ми давно їздимо в експедиції в села, нам подобаються люди, пісні, душа лягла до цієї землі. Я сама народилася в Чернігові, і хоча чернігівського коріння немає, я відчуваю цю землю. В двох словах, звичайно, не опишеш особливості місцевого фольклору, але це Полісся, і тут збереглися найбільш архаїчні форми, обрядові пісні.
Чернігівцям традиційно бажаємо здоров’я, миру. А ще бажаємо, щоб молоді люди не забували розпитати у своїх бабусь, дідусів, як раніше їм жилося, що вони співали, як танцювали. Це цікаво і дуже сучасно. Якщо цим жити, не тільки на фестивалях виконувати, а й на якихось родинних святах, то ми дійсно збережемо традицію – тільки так.
Группа «Надобридень»:
– Ми граємо традиційну музику, показуємо, як веселилися наші предки 50–150 років тому й раніше. Трошки холодно, але коли граєш, тепліше. Люди підтримують. Хотілося б, щоб більше танцювали. Але відчувається цікавість, теплота прийому. Приємно грати, коли публіка відгукується. Ми займаємося фольклором не професійно, це наше хобі. Ми всі вчилися грати на музичних інструментах самостійно. Для нас це просто збереження традицій. І так було раніше. Люди жили своїм сільським життям, а восени починалися весілля, свята, де вони грали, співали. Ми так само робимо. Ми їздили в експедиції, до сільських виконавців і намагалися від них навчитися, зрозуміти, що це за музика, як її грали. На фестивалі представили музику переважно західних регіонів – Бойківщина, Західне Поділля і дещо грали з Центральної України.